В Одесі вона читала лекції в університеті, у Варшаві відкрила дитячий садок

Для тисяч українців, які приїжджають до Польщі, найважчим є знайти себе в новій реальності. Головною перешкодою для її зрозуміння, звичайно, є мова. Проте, те, що здібна доросла людина може засвоїти в декілька місяців, у дитини може викликати набагато більше проблем. Особливо, якщо поряд не так багато однолітків для спілкування.

Ми приїхали з Одеси до Польщі з сім'єю. Я, чоловік, двоє дітей. Старша донька пішла до школи, молодша до дитячого садка, - каже Анна Хімчук. – Ми переживали за старшу, як вона справиться. На щастя, вона швидко знайшла друзів і вивчила мову. Про молодшу доньку я не переживала взагалі. Адже, чим молодша дитина, тим легше їй адаптуватися. Де є мама, там дім для дитини... Тим часом, рівно на протязі 6 місяців, молодша дочка прокидалася вночі з плачем, тому що їй снилась Одеса. В дитячий сад вона ходила тільки тому, що я сказала їй, що "літак дивиться, які діти йдуть до садочка. Ті, які не ходять - не полетять до Одеси ", - додає пані Анна, яка нарешті вирішила відкрити в Варшаві дитячий садок для таких дітей, як її дочка.

Ручка замість туалету

Для дочки пані Анни перешкодою була, перш за все, мова. – Їй було важко, адже ніхто не зрозумів її, і вона не зрозуміла нікого. Вона говорила: "???? ???", а пані в дитячому садку давали їй ручку, бо думали, що вона хоче писати. Але вона повинна була пройти через це, бо їй прийшлось б вивчити мову, в цьому чи в іншому дитячому садочку, - каже Анна Хімчук, яка перш ніж приїхати до Польщі , читала лекції в університеті. Сьогодні вона сміється, що в Одесі також працювала з дітьми, тільки старшими.

Я подумала, що це буде гарною ідеєю, якщо у польському дитячому садочку будуть виховательки, які допоможуть дітям іноземців. А таких дітей дуже багато, - пояснює пані Анна. З цієї ідеї народився бізнес-план. Саме так появились дитячі садки «Ulik», які працюють сьогодні на Охоті та Волі.

Стіна бюрократії

Проте, перед тим, як це сталося, пані Анна зіткнулась зі стіною польської бюрократії. Відкриття власного бізнесу не було таким простим. - Це, безумовно, важче, ніж робота на контракті. Коли ви приїжджаєте до Польщі, щоб працювати на когось, це зрозуміло. Коли ви хочете відкрити власний бізнес, вам доведеться пройти довгий шлях і довести багато різних речей. На документи можна чекати навіть рік. Коли термін карти побиту закінчується, доводиться чекати на рішення у Польщі. Нікого не цікавить, що у вас є сім'я в Україні, що, наприклад, хтось там може захворіти, - говорить пані Анна.

Клієнти «Ulika» - це не тільки діти українців, а й білорусів, росіян та громадян інших країн колишнього Східного блоку, які працюють і живуть тут. Хоча «Ulik» - невеликий дитячий садочок, в обох філіях разом є 35 дітей, зацікавлених вистачає. - Я хвилювалася тим, чи прийдуть до нас польські діти. Коли ми вирішили відкрити дитячий садок, мій чоловік сказав: "Немає необхідності на цьому заробляти. Це буде наш "соціальний" проект. Якщо не появляться додаткові кошти і не треба буде доплачувати, я буду дуже щасливий", - сміється пані Анна. І додає: - Діти з України, Білорусі та Росії пристосовуються набагато краще, тому що ми дозволяємо їм спочатку говорити рідною мовою, а пізніше ми відповідаємо на їхні питання польською мовою. А вже пізніше переходимо до етапу, що ми не розуміємо іншої мови. Коли ми залишаємо дітей з вихователькою, яка не володіє іншою мовою, ніж польська, вони, нарешті, повинні якось з нею спілкуватись.

Таких місць не вистачає

До дитячого садка пані Анни також приходять діти з Індії або В'єтнаму. Вивчають в ньому англійську та польську мову, а польські діти вивчають, наприклад, російську. Проте, основною мовою в садку є польська. - Крім занять з мови, більшу частину часу ми говоримо по-польськи, - підкреслює пані Аня.

Її молодша донька згодом зуміла привикнути до Польщі, хоча – як зауважує пані Анна, - вона нікому б не побажала того, через що пройшла її дитина. Переїзд до іншої країни вимагає адаптації до нових умов. І це стосується не тільки дорослих, але також, а може і перш за все, дітей. Добре, що існують такі місця, як «Ulik». Жаль тільки, що їх так мало.